Как,Господь,принимать Твою Волю?
Как смиренно Аминь мне сказать?
Быть довольной своей судьбою,
Никогда, ни на что не роптать?
Быть довольной.
Ты дал мне с избытком.
Благодарна за щедрость Твою.
Не моя в этом знаю заслуга
Излевает Бог милость свою
Только милость.
Как часто роптала,
Что молитвы не слышишь мои.
Слышал Ты. Отвечал.
Я не знала
От беды Ты меня сохранил.
Забирал иногда что любила,
То к чему прикипела душой.
Больно было.
Сквозь слезы твердила.
Все ко благу.Ты здесь,Ты со мной.
Ты учил принимать Твою Волю
И смиряясь Аминь говорить.
Быть довольной своею судьбою.
И ни в чем никого не винить.
Не винить.
Когда близкие люди
Предавали,плевали в лицо.
Мою душу ногами топтали...
Я сама не смогла б ни за что
Их любить.
Но Ты был со мной рядом.
И учил меня,горечь забыв,
За людей тех молиться.
Ты Боже,так учил меня близких любить.
Как же мне хорошо и спокойно
Знать ,что Ты меня любишь. И я
Отдаюсь в Твои руки смиренно.
Боже,Воля пусть будет Твоя!
Лилия Ком,
Германия
Родилась в Казахстане. 23 года живу в Германии. 3взрослых детей.3 внуков.спасенная грешница
Прочитано 6764 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
