Не дивиться Господь на чин і на положення,
Він дивиться лише на наше серце.
він бачить в ньому все, все без обмеження,
Все, що лежить аж на самому денці:
Утрати, біль, всі радості, печалі,
І заздрості полинну гіркоту;
Він бачить те, що від людей ховаєм,
Всю злобу, ненависть, і відчай, прямоту.
Не заховається від Господа цинічність,
Брехня , зажерливість, духовна глухота.
Для того, щоб прийти до Бога в вічність,
Потрібна нам сердечна чистота.
нас не спасуть ні чин, а ні положення,
Ні вклади у Швейцарському банкУ.
Тут, на землі, прийнять потрібно рішення -
Дорогу в вічність виберем яку.
А їх всього лиш дві є, а не більше -
Дорога з Богом, що веде у рай,
Й з дияволом,яка веде на вічні
Нестерпні муки в ад. Тож вибирай,
Поки ще є можливість і ще Євангелію
По всьому світі проповідують святу.
Час благодатний. Це цінить умійте,
Бо благодать вже може відійти.
Тож поспішіть відкрить Христу ви серце,
Віддать у Його руки все життя.
Нехай любов Христова й ці слова - усе це
Пробудить в вашім серці каяття.
Вже скоро рік новий. Старий закінчує,
Вже завершає свій нелегкий шлях.
Нехай Господь в ваших серцях засвічує
Божу любов і радість у очах.
Бажаю всім і кожному окремо
у серці мир і спокій вічний мать.
Й поки ще широко відкриті двері,
Спасіння, в серце Господа прийнять!
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 7498 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
За житейским кордоном-1,2 - Людмила Солма *)пояснение/дополнение:
Убедительная просьба не ассоциировать с личностью автора,
так как-
данные стихи, публикуемые здесь частично, действительно посвящаются именно тому, кому и посвящаются этим небольшим и весьма житейски-скромным циклом стихов, под общим названием: «В дань, уходящему - от века».
А "оторваться" от "века" - собственной, счастливой когда-то жизни, наверное, особенно тяжко... и это, думается, похоже на обособленность некоего- "лесного кардона"... именно, как грань - между былой наполненностью жизни и её... зрелой горечью... нечаянно-негаданного одиночества.
Потому они и посвящаются тому - кому посвящается, чтобы помнил и знал, что не так уж и одинок в этом огромном мире, хоть и остался один, что его старые друзья по-прежнему помнят, и уважая - искренне любят...
